Населення більше не знає куди податися, і багато людей просто напросто ховаються у вагонах метро.

Пропагандистська війна йде рука об руку з озброєною війною, і світ стає свідком краху світового порядку після часів холодної війни, системи безпеки в Європі та її міжнародних інституцій втрачають довіру. Це добре відома московська ціль, яка зневажає ліберальні системи і має на меті перебудову пострадянського світового порядку, повернути втрачену роль великої держави на світовій арені, розгромивши суверенні країни. Путін роками, особливо в останні місяці, розпочав крайню пропагандистську ідеологізацію своїх останніх вимог проти Атлантичного альянсу та Європейського Союзу: з дезінформацією, дестабілізаційною діяльністю та політичним впливом, спрямованими на всі важливіші останні виборчі та референдумі консультації, такі як Brexit, які можуть послабити інститути та принципи на які посилаеться наша демократія.

Знехтуються будь-яку міжнародну угоду, конвенцію та договір, тим самим Москва підкреслює неактуальність Організації Об’єднаних Націй, створеної після Другої світової війни, та її Ради Безпеки, систематично блокованої вето Росії та Китаю, коли справа стосується питань, які є «чутливими» для відповідних тоталітарних режимів.

І в цьому випадку ООН продемонструвала хронічну і структурну нездатність протистояти кризам, обмежуючись лише формальними і нейздісненними закликами.

Європейський Союз ще не має спільної системи безпеки та оборони.

НАТО також, схоже, вагається щодо негайного розгортання адекватної системи оборони на східному фланзі для захисту своїх держав-членів.

Коливання країн НАТО, Брюсселя, ООН є ознакою безсилля Заходу перед тими, хто силою зброї показуе зневагу до всіх принципів, правил і міжнародних договорів.

Після розпаду СРСР 26 грудня 1991 року НАТО, як і ЄС, могли лише позитивно відповісти на наполегливі прохання демократично обраних урядів, які прагнули консолідувати інститути та суспільства, які нарешті стали вільними, і гарантувати їх власну безпеку після десятиліть «обмеженого суверенітету» Союзу. Однак, об’єднавши деякі країни Східної Європи, НАТО та Європейський Союз створили дилему безпеки для України, Білорусі та Молдови, які, залишившись поза межами, опинилися на нічійній землі з європейцями, з одного боку, незацікавленими в їх прийнятті, а з іншого боку — Росія, яка простягла до них руки.

Тому у своїй зовнішній політиці вони змушені дивитися і на захід, і на схід.

У 2014 році, після революції «Євромайдану», в Україну вторглася Росія, яка фактично анексувала Крим і підтримувала проросійських повстанців на Донбасі.

Білорусь з Лукашенко, після придушення проєвропейських демонстрацій 2021 року, направила свій вектор на схід.

Незважаючи на це, проєвропейська мрія не згасла в Україні, і навіть за день до вторгнення щотижня проводилися демонстрації за свободу, незалежність країни та прагнення до Європи.

Київ бачить свій порятунок виключно в рамках НАТО та Європейського Союзу, про це наголосили президент Володимир Зеленський та колишні президенти: Віктор Ющенко та Петро Порошенко, які підписали угоду про асоціацію між Європейським Союзом та Україною 27 червня 2014 року.

Тому вступ колишньої радянської країни до Європейського Союзу завжди вважався основною метою, якої хотіли досягти більшість українськїгських політиків, натомість проросійскі політики, такі як колишній президент Віктор Янукович, заважали будь-якому приближенню до Європи.

Згідно з опитуванням інституту Ukrainian Rating Group, опублікованим 17 лютого 2022 року, 68% українців підтримують членство в ЄС.

Наразі Україна є частиною Європейської політики сусідства та співпрацює з Європейським Союзом у рамках Східного партнерства, а також привела значну частину свого законодавства та економічної політики у відповідність до Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, яка набула чинності у 2017 році.

У лютому 2019 року Верховна Рада, однопалатний парламент України, включила до Конституції стратегічний курс вступу до НАТО та Європейського Союзу.

Це однозначно проєвропейський документ, який в преамбулі посилається на «європейську ідентичність українського народу, визначаючи євроатлантичний шлях країни як незворотний», та у ст. 102 розширює повноваження глави держави, який бере на себе роль «гаранта» втілення стратегічного шляху країни щодо набуття повноправного членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору.

Україна готувалася подати офіційну заявку на вступ до Європейського Союзу у 2024 році з метою повноцінного членства у 2030 році.

Народні протести Євромайдану, що розпочалися в ніч на 21 листопада 2013 року в Києві, у минулому також місце проведення Помаранчевої революції 2004 року, потрібно розглядати у ключі сильної проєвропейської спрямованості. Мітинги були наслідком супротиву проти колишнього президента Віктора Януковича, який, під тиском Мосви, відмовився підписати угоду про асоціацію України з Європейським Союзом. Москва запропонувала в обмін на відмову від підпису значну позику у форматі державних облігацій на суму 15 мільярдів доларів, що у майбутньому ще більше прив’язало б Україну до Російської Федерації.

Парламент, у свою чергу, оголосив імпічмент Януковичу після того як той втік до Росії, попередньо віддавши наказ про примусову зачистку Майдану Незалежності у Києві, де було безжально вбито понад 100 протестувальників, що підтримували євроінтерацію України.

Цей злочинний акт агресії, що був спланований зазделегідь та втілений у життя, супруводжувався постійною брехнею від президента Путіна, вимагає негайних, сильних і рішучих дій з боку Європи: Україні має бути наданий «статус країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу» з усіма її прерогативами, які передбачені для чинного уряду та чинних демократичних інститутів, які наразі очолюють країну.

Це цінний політичний внесок, який Європа може зробити в ці години на користь громадян нашої країни, де завжди палає проєвропейський вогонь; в країні, території якої були частково анексовані російськийським загарбником.

У спільній заяві президентів Польщі, Словенії та Литви йдеться про те що Україна заслуговує на статус кандидата в ЄС.

Президент України Володимир Зеленський, його польські та литовські колеги Анджей Дуда та Гітанас Науседа зустрілися у Києві, у середу, 23 лютого, щоб обговорити кризу та виразити свою солідарність.

«Враховуючи значний прогрес у виконанні Угоди про асоціацію та внутрішні реформи, а також поточні виклики безпеці, Україна заслуговує на статус кандидата в ЄС, і Литва та Польща підтримають її на шляху до досягнення цієї мети», – йдеться у спільній заяві.

Розширення є найпотужнішим інструментом зовнішньої політики, який має в руках Європейський Союз. Сучасна історія це доводить.

У травні 1999 року, у розпал війни в Косово, ЄС запропонував країнам Західних Балкан перспективу членства.

Це здавалося божевіллям, але з тих пір Європа увійшла в порядок денний Західних Балкан, і хоч трохи вагаючись, тримаючи свої двері для них відкритими, все ще залишається зразком і еталоном.

Жодна європейська країна не є більш рішучою, ніж Україна. Рухаючись до Європейського Союзу, вона була зупинена перед допуском до процесу вступу через короткозорість, якою страждали наші колишні політичні лідери, що були надто зайняті тим, щоб поставити свої вузькі виборчі інтереси на перше місце.

Тому ми вважаємо, що для України, яка дорого заплатила за свою жагу до свободи та свої сильні проєвропейські прагнення, настав час офіційно бути визнаною країною-кандидидатом на вступ до Європейського Союзу та ініціювати процедуру її приєднання.

Ми віримо, що це стане потужним сигналом відкритості та інклюзивності Європейського Союзу, який втілює у собі основні загальнолюдські цінності та права людини, такі як історично набуте природне право кожної людини на свободу, демократію та міжнародний порядок заснований на мирі та верховенстві права.

Просимо терміново скликати Європейську Раду на порядок денного якої буде поставлене питання щодо вступу України до ЄС, щоб вона, у свою чергу, могла оперативно адаптувати свій внутрішній порядок до acquis communautaire (Доробок спільноти), впроваджуючи всі необхідні реформи, зокрема у сфері правосуддя, боротьби з корупцією та зміцнення верховенства права.

Європейському Союзу необхідно терміново взяти на себе роль сили, перш за все політичної, створивши власну систему безпеки та оборони, гідної великої демократичної держави з її беззаперечною економічною та культурною силою.

Ми просимо також терміново внести до порядку денного Європейської Ради створення непохитної структури загальної безпеки та захисту, інакше мрія батьків-засновників Спінеллі, Де Гаспері, Моне, Шумана та Аденауера зникне на світанку після сумного пробудження.

Маurizio Тurco колишній депутат Європейського парламенту та Палати депутатів, секретар HPП

Irene Testa скарбник HPП

Giulio Terzi di Sant’Agata колишній міністр закордонних справ, почесний президент HPП

Mariano Giustino кореспондент Radio Radicale Туреччини